«КОНТРАКТ НЕ МОЖЕ СУПЕРЕЧИТИ ЧИННОМУ ЗАКОНОДАВСТВУ» — ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СУДУ ПО СПРАВІ ДИРЕКТОРА ПАЛАЦУ СПОРТУ

17 листопада 2017 року Овідіопольський суд Одеської області відмовив у задоволені позовних вимог колишньому директору комунального підприємства «Палац спорту» Проскуровському В.П., не поновив його на посаді і не надав можливості стягнути з підприємства середній заробіток з моменту його звільнення.

Правова позиція суду бездоганна і суддя звертає увагу на те, що контракт не може суперечити чинному законодавству України, а пункт 5.5 контракту, який передбачає автоматичну його пролонгацію та на якому будувалась правова позиція Володимира Петровича, не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Суд також зазначив:

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними радами.

У відповідності до ст.17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні ради від імені територіальних громад сіл, селищ здійснюють управління об’єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Як передбачено п.20 ст.43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях районної ради вирішуються питання щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, що перебувають в управлінні районних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Таким чином, рішення про укладення контракту, про подовження терміну дії контракту та припинення дії контракту, може бути прийнято лише депутатами районної ради на пленарному засіданні.

З огляду на викладене, суд вважає, що п.5.5 контракту застосовуватися не може оскільки суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно зі ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути:

  • безстроковим, що укладається на невизначений строк;
  • на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;
  • таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

У відповідності до вимог ст.39-1 КЗпП України, Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №170 від 19 березня 1994 р., з послідуючими змінами, трудові відносини з керівником комунального підприємства не можуть бути встановлені на невизначений строк, виходячи з характеру роботи та порядку. визначеного законодавством, про прийняття на посаду.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Трудові відносини з позивачем були припинені в установлений термін, на підставах та у спосіб, передбачені законодавством.

Трудові відносини з керівником комунального підприємства обов’язково носять строковий характер, а тому їх не можна вважати безстроковими з підстави відсутності формального попередження про звільнення.

Викладене узгоджується з позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема в Ухвалі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року зазначено, що припинення трудового контракту після закінчення його строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника, оскільки свою волю на укладення строкового договору-контракту він виявив, коли його підписував та був прийнятий на роботу за строковим трудовим договором-контрактом. У цей же час він виразив і волю на припинення такого контракту після закінчення строку, на який він був укладений. Власник не зобов’язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Оскільки контракт з позивачем було укладено за наявності волевиявлення позивача та його погодження з такою формою працевлаштування, а також обізнаності про те, що у разі закінчення строку його дії трудові відносини припиняються, можна дійти висновку, що районною радою не було порушено процедуру звільнення.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з’ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Звільнення позивача відбулося на підставі рішення районної ради, у відповідності до вимог законодавства, на підставах, визначених контрактом та Кодексом законів про працю України.

З огляду на викладене суд дійшов до висновку, що звільнення позивача відбулося із дотриманням установлених чинним законодавством вимог і правові підстави для визнання недійсним звільнення позивача, поновлення позивача на посаді, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу позивача, визнання недійсним та скасування рішення, визнання контракту продовженим відсутні.

Але, навіть на таку обґрунтовану позицію суду, Проскуровський В.П. не погодився з нею і 27 листопада 2017 року подав апеляційну скаргу. Ну що ж, почекаємо ухвали та з’їздимо і на те засідання.

Журналіст Роман Варшанідзе

0 0
0
Happy
0
Sad
0
Excited
0
Angry
0
Surprise
2+
Next Post

ДЕТИ, КАК «ПРЕДМЕТ» ТОРГА. ЧАСТЬ 3. ВИТАЛИЙ ПОЛИЩУК ЗАИГРАЛСЯ И ЯВНО ЗАПУТАЛСЯ

28 ноября 2017 года, Кристина Полищук снова нас попросила сопровождать ее в поездке к предполагаемому месту нахождения ее детей, а именно в село Александровку на ул. Светлая. По приезду на место, снова стало очевидно, что Кристине тут по-прежнему никто не рад и разговаривать, а тем более объяснять, где находятся дети никто не хотел. 2+