МОВНЕ ПИТАННЯ Є ПИТАННЯМ НАШОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Утвердження української мови як єдиної державної – важлива складова гуманітарної політики нашої держави. Упродовж майже 30 років вона наштовхується на відвертий ворожий спротив-внутрішній і зовнішній. Москва та її прибічники – приховані і явні (декілька десятків навіть засідають у Верховній Раді) – вдаються до відвертих спроб, щоб денаціоналізувати через наш народ, позбавивши українців права на власну історію, культуру, мову, отже, й на власну державу. Численна кремлівська агентура в Україні силкується проводити проти нас підривну діяльність передусім через навчальні й виховні заклади, масову культуру та ЗМІ.

Імперська Москва упродовж багатьох століть шляхом утисків і заборон намагалися викорчувати нашу українську мову, колонізувати й остаточно асимілювати українців. Через нерішучість і невігластво офіційного Києва понад два десятиріччя державного буття активно тривала російська окупація українського інформаційного простору. Її згубні наслідки виявилися не менш небезпечними, ніж воєнна окупація.

Оздоровлення мовної ситуації — одна з важливих передумов морально-духовного оздоровлення нації. Передусім маємо визначити фундаментальні національні цінності, що в жодному разі не підлягають обговоренню й ніколи не можуть бути змінені. Це– державна незалежність, територіальна цілісність, державний статус української мови. А також закріплені в Основному Законі незворотність європейського та євроатлантичного курсу України

Також маємо усвідомити: мова — не тільки засіб передавання інформації. Вона — фундаментальний націєтворчий і державницький чинник, що визначає самобутність і культурне обличчя нації, утверджує її ідентичність, захищає від поглинення іншими націями і культурами. Будь-які спроби витіснити українську мову з усіх сфер державного й громадського життя, масової культури, ЗМІ, всі утиски (їх вона зазнавала в минулому й зазнає досі на своїх одвічних і природних теренах), загрожують не лише її існуванню і природному розвитку. Вони є загрозою буття самої української нації, існуванню та розвитку нашої держави– однієї з найбільших у Європі.

Без національного відродження, гідного утвердження української мови, культури, духовності в Україні не зможемо досягти потрібної нині консолідації українського суспільства, усенародної єдності, стабільності, безпеки.

 Національно-патріотичні, державницькі сили (творча, наукова, освітянська інтелігенція, студентська молодь, мільйони громадян усіх вікових груп) висловлюють стурбованість через нинішні спроби українофобів-нардепів переглянути чинне мовне законодавство. І нагадують владі: надійно забезпечити розквіт, повноправне й повнокровне функціонування української мови в усій соборній Україні — це не лише її завдання. Це наш святий обов’язок перед історією, перед світом, перед нинішнім і майбутнім поколіннями українців.

Великим «інтернаціоналістам», які української терпіти не можуть, вважаючи її непридатною для науки й культури, хай буде відоме таке. Українська мова не тільки мелодійніша, але й лексично багатша від російської, її граматична структура набагато логічніша. Всі, хто знає українську мову, без жодних проблем розуміють російську, білоруську, польську, сербську, хорватську, словацьку, а також — болгарську, македонську, чеську, словенську. Ті, що знають тільки російську, неспроможні зрозуміти навіть сусідню українську. О. Пушкін, який у родині, в побуті, в листуванні завжди користувався французькою, вважав російську мову бідною, нерозвинутою, непридатною для використання в науці й високій культурі тощо.

 Кремль продає російську як пакетний товар. З нею мають прийти лояльність до московської імперії, солідарність з її трактуванням історії, виправдовування зовнішньої агресивної політики. Російська мова постачається нам як привід для воєнного вторгнення: будь-який її носій оголошується російською власністю, яку Москва зобов’язана захищати. На прикладі подій на Донбасі бачимо: РФ перетворила закордонні «російські школи» на інкубатори для вирощування «російських людей», які зобов’язані бути в опозиції до держави проживання, до її історії і мови. Кремль заганяє таких осіб у мовне гетто, відрізавши їм шляхи для інтеграції в суспільство, а потім використовує як знаряддя тиску й шантажу. Як грубу, деструктивну силу.

У нашій державі саме українська має відігравати консолідаційну роль у створенні політичної нації. Вона повинна стати духовним підґрунтям і маркером української ідентичності, фундаментом національної державності. Активних, свідомо-принципових мовців українською, незалежно від національного походження, влада має визнати фаворитною спільнотою. Завдяки державній підтримці вони повинні стати гідним прикладом, взірцем мовної поведінки для всього суспільства. Всі інші варіанти мовної політики спрямовані на демонтаж Української держави.

Після ухвалення 278 депутатами ВР минулого скликання Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» мовна ситуація в державі докорінно змінилася. Ось приклади. Обсяги радіопередач державною мовою в ефірі загальнонаціональних мовників становлять майже 90%. Хоча закон встановлював квоту 60%. Це відбулося без тиску з боку держави. Обсяг українськомовних пісень в ефірі перевищує 57%. При квоті 35%. Але ще 2013 р.- до запровадження квот- частка українських пісень в радіоефірі становила 5%. За п’ять років справді зроблено колосальний стрибок у встановленні справедливості і здорового глузду в мовному питанні.

Всупереч песимістичним прогнозам багатьох недоброзичливців, реальне підвищення статусу і зміцнення позицій української в публічній сфері не призвело до мовного чи громадянського розбрату. Сподіваємось, наша мова назавжди стане для всіх мешканців України мовою любові, миру та єднання.

 Проводячи виважену, стриману, але чітку, послідовну політику відродження й поширення української мови, держава захистить наш мовний простір від тиску російської. Квотування присутності української у ЗМІ, в рекламі, в кінопрокаті, в органах влади, належить до арсеналу підтримувальних дій, визнаних цивілізованою демократичною практикою.

Завдяки державній підтримці позицій української у всіх сферах публічного життя за останні роки наша мова посіла, нарешті, гідне місце на українському телебаченні, українському радіо, в українському книговиданні та відродженому національному кінематографі. Отже влада повинна й надалі лобіювати розвиток і застосування української мови як єдиної державної.

Мова-явище суспільне, унікальне. Вона фіксує історичний досвід попередніх поколінь, значущі факти тисячорічного буття народу, його менталітет і духовні набуток. Мова- не тільки засіб спілкування, знаряддя мислення, духовного формування особистості, але й коштовне надбання народу, обов’язкова умова його невмирущості. Вона–важливий державотворчий чинник, засіб консолідації і дух нації.

Анатолій Ковальчук,
учасник боротьби за незалежність України у ХХ-му ст.

Happy

2

Sad

0

Excited

0

Sleepy

0

Angry

1

Surprise

0