У 117-річницю з Дня Народження провідника української нації Степана БАНДЕРИ я поспілкувався з доктором історичних наук Олександром МУЗИЧКО, який повідав мені, чому все таки Степан Андрійович батько наш.
Розмова вийшла дуже цікава тому рекомендую приділити 20 хвилин та подивитись відео сюжет з фаховою людиною, думки якого я поділяю.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії:
Степан Андрійович БАНДЕРА (1 січня 1909, Старий Угринів — 15 жовтня 1959, Мюнхен) — український політичний діяч, революціонер, один із радикальних та чільних ідеологів, практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б. Разом з Миколою Лебедем організували вбивства Броніслава Перацького за проведення політики пацифікації та Олексія Майлова за проведення спланованого та штучно організованого голоду на українських землях 1932—1933 років.
Як активний діяч УВО та ОУН, має в Україні законодавчо визначений статус борця за незалежність України у XX сторіччі. 2010 року посмертно нагороджений званням Герой України, проте Указ Президента України про присвоєння Степанові Бандері цього звання скасували рішенням Донецького окружного адміністративного суду. Багатьма вважається національним героєм України. 2008 року визнаний третім зі ста великих українців після Ярослава Мудрого та Миколи Амосова за підсумками опитування громадської думи «Великі українці».
У червні 1941 на ініціативу ОУН(б), яку очолював Степан Бандера, створили Український національний комітет, до якого ввійшли представники різних політичних напрямів, за винятком ОУН(м). Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. За його проголошення 5 липня 1941 року німецька влада заарештувала Степана Бандеру, призначивши домашній арешт. Потім, з 15 вересня 1941 року, його ув’язнили в Берлінській тюрмі. З початку 1942 року до серпня 1944 року Бандера перебував у концтаборі Заксенгаузен, у бункері «Целленбау», у переважно добрих умовах. У вересні 1944 року його звільнили, запропонувавши участь у керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відмовився. Степан Бандера і Ярослав Стецько у квітні 1944 року на нараді обговорювали завдання підривної діяльності проти СРСР з керівником таємних операцій вермахту Отто Скорцені. Представники ОУН(б) та УПА, яку створила ОУН(б), тоді проводили переговори з німцями, а деякі підрозділи УПА водночас, у 1944 році, воювали з нацистами.
Радянський уряд уповноважив КДБ вбити Степана Бандеру в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року.
Оцінки Степана Бандери суперечні. Одні називають його символом боротьби за незалежність України, інші ж ставляться до Бандери вкрай негативно, звинувачуючи у фашизмі, колабораціонізмі, тероризмі. Визначення «бандерівці», похідне від його прізвища, поступово стало загальним і застосовним для радянської та російської пропаганди до всіх українських націоналістів, незалежно від їхнього ставлення до Бандери.
Роман ВАРШАНІДЗЕ
АЛЬТЕРНАТИВА.ОРГ





