ПОРЯТУНОК ТАНКІСТА ІВАНА ДИКУНА

Кількість переглядів 2301

Командування Медичних сил Збройних Сил України опублікувало історію порятунку вінницькими військовими лікарями навідника-оператора гармати Т-64 старшого солдата Івана ДИКУНА з Овідіопольської громади.

ВІННИЦЬКІ ВІЙСЬКОВІ ЛІКАРІ БУКВАЛЬНО «ПОВЕРНУЛИ ІЗ ТОГО СВІТУ» МОЛОДОГО ТАНКІСТА

• 

Обпалені руки, тулуб, обличчя, до кісток обпечені голова та нижні кінцівки… Довготривала кома, дві зупинки серця, понад 30 операцій, до 100 наркозів, які допомагали долати нестерпний біль, видалення ока та ампутація пальців лівої кисті, загроза ампутації лівої руки та правої ноги, 4 місяці в реанімації, два з яких – на апараті штучної вентиляції легень… Літри перелитих компонентів крові…

Скільки болю витримав 24-річний Іван ДИКУН після поранення та скільки сил у нього пішло на боротьбу за життя, знають лише він, його рідні та медики, які, без перебільшення, витягли хлопця з того світу.

Навідник-оператор гармати Т-64 старший солдат ДИКУН виконував бойове завдання, коли російські окупанти почали масований артобстріл. Вибух – воїн дивом евакуювався із палаючої машини.

• 

– У той день, 27 січня, в мене було день народження, – розповідає сестра захисника Вікторія. – Ваня повернувся із бойового виходу, зателефонував додому, привітав мене. А після цього, як ми дізнались уже згодом, сам визвався знову йти в бій. Він загалом горів військовою справою. Сам пішов на контракт в 2021 році до 28-ї ОМБР, брав участь у звільненні Херсонщини. Згодом перевівся до «Азову», дуже захопився цим підрозділом, ретельно готувався до вступу. Про те, що Івана поранено, ми дізнались від командира підрозділу, який подзвонив і сказав, що брат в реанімації у вкрай важкому стані. Лікарі давали мінімальні шанси, що він буде жити.

Після того, як стан ІВАНА стабілізували на попередніх етапах евакуації, його перевели до одного із лікувальних закладів на Вінниччині. Важкий стан пораненого захисника потребував перебування в умовах відділення анестезіології, реанімації, інтенсивної терапії та детоксикації. У нього було важке поєднане комбіноване поранення – опіки верхніх та нижніх кінцівок, обличчя, голови, забій головного мозку, перелом кісток склепіння та основи черепа, перелом щелепи, проникаюче поранення черевної порожнини, осколок в тазу, множинні рани м’яких тканин. Життя ВАНІ почали рятувати, без перебільшення, всі фахівці закладу під керівництвом провідного хірурга Ігоря МАРЦИНКОВСЬКОГО – реаніматологи, нейрохірурги, комбустіологи, хірурги відділення хірургічної інфекції, психологи, терапевти, реабілітологи, кардіологи та інші, тобто спеціалісти всіх напрямків, які існують в сучасній медицині.

У момент надходження до шпиталю хлопець перебував у медикаментозній комі.

– Перші перев’язки ІВАНА тривали до 2 годин, їх виконували 3 бригади хірургів, – розповідають нейрохірурги закладу на чолі із начальником відділення Анатолієм ГАЙСТРУКОМ. – Прогноз на життя був песимістичний. Водночас лікарі не втрачали надії на одужання Івана і робили для цього усе можливе. На початку ми активно співпрацювали з хірургами обласного опікового центру, перші некректомії (вилучення нежиттєздатних тканин) на голові, правій нозі, стегні виконували разом із ними. Перша первинна хірургічна обробка була настільки радикальною, що були видалені майже всі змертвілі тканини. Згодом раз в 2-3 дні виконували етапні хірургічні обробки, щодня – перев’язки.

– Ваня близько двох місяців був підключений до апарату штучної вентиляції легень, стільки ж часу ми годували його через зонд та вводили відповідні препарати внутрішньовенно. Кілька разів хлопець був на межі, його стан погіршувався до критичного – зупинки серцевої діяльності, – до розмови долучаються анестезіологи-реаніматологи, зокрема і очільник клініки Андрій КОРСУН. – Він переніс дві клінічні смерті, під час однієї з них ми 5 разів проводили дефібриляцію, і, скажу відверто, у випадках, коли доводиться вживати подібних заходів, лікарі здебільшого не досягають позитивної мети. Під час лікування нашим завданням було дати людині сили витримати тривалий важкий період за допомогою медикаментів та внутрішніх резервів організму. На щастя, дії лікарів та внутрішня жага Івана до життя, шалена підтримка близьких і побратимів, а в чомусь – і зовнішні сили, створили чудо.

• 

На фоні загальних проблем у пораненого розвинувся тромбоз магістральних судин лівої верхньої кінцівки, тож постало питання ампутації лівої руки. Після боротьби за її збереження забрали лише пальці. Також боролись лікарі і за праву нижню кінцівку, яку в підсумку вдалось врятувати. На жаль, не вдалось врятувати праве око, яке було пошкоджене через важкий опік.

Окрім того, у Івана тривалий час був порушений показник цукру в крові, розвинулась резистентність до антибіотиків. Завдяки величезній роботі анестезіологів і ці проблеми були подолані.

Величезну роботу медики провели і щодо відновлення психоемоційного стану Івану. Спочатку хлопець на будь-які емоційні навантаження реагував плаксивістю. З ним щоденно працювали психологи. Його заспокоювали, просили перестати плакати. У певний момент нейрохірург порадив не переставати плакати, а згадати, як потрібно посміхатися. Перша посмішка Івана нагадувала гримасу Термінатора з однойменного фільму.

До реабілітаційної клініки Іван ДИКУН перевівся в свідомості, із відновленими комунікативними навичками – хлопець почав говорити, усміхатись, реагувати на співбесідників. Наново вчиться ходити. Хірурги закладу привели його рани до того стану, коли можна проводити пластичні оперативні втручання, та закрили всі дефекти.

– Сьогодні наш Ваня розмовляє, у нього відновились всі навички, він навіть вже почав вставати на ту ногу, що була дуже обпечена, – розповідають мама воїна Інна та сестра Вікторія. – Так, важко, вчимось сидіти, ходити, але якщо порівняти стан, що був 5 місяців тому, бачимо величезний прогрес:

• 

– Цей медичний заклад став другим місцем його народження. Ми були біля Вані зранку до ночі, бачили титанічну працю медиків, – говорить Вікторія. – На кожен наш дзвінок вони відгукувались у будь-який час доби. Жодного разу нам не відмовили, якщо щось нас насторожувало, все нам пояснювали. Весь медичний персонал нас підтримував. Лікарі створили диво. Ми навіть відмовились від пропозиції командування «Азову» їхати на лікування за кордон, адже бачили величезний прогрес тут. Ми повік вклоняємось перед цими людьми, – каже мама врятованого військовослужбовця.

Джерело: Командування Медичних сил Збройних Сил України

Роман Варшанідзе

АЛЬТЕРНАТИВА.ОРГ