Кількість переглядів 519
26 квітня 1986 року сталася аварія четвертого реактора Чорнобильської АЕС, звістка про яку сколихнула весь світ. Над людством нависла загроза екологічної катастрофи. На захист не тільки своєї Батьківщини, а всієї планети Земля стали тисячі наших співвітчизників та громадяни інших держав колишнього СРСР. Вони без зброї в руках вступили в найзапекліший бій в історії людства. В бій проти атома.
Пожежники, лікарі, офіцери і солдати, будівельники, водії, представники інших професій та студенти за лічені дні прибули в епіцентр аварії.
Основна частина робіт була виконана в 1986 – 1987 роках. На різних етапах ліквідації наслідків аварії були задіяні:
- від 16 до 30 тис. чоловік з різних відомств для дезактиваційних робіт;
- більше 210 військових частин і підрозділів загальною чисельністю 340 тис. військовослужбовців,
- з них більше 90 тис. військовослужбовців в найгостріший період з квітня по грудень 1986 року.
Багато хто з них не повернувся і був похований під тонами цементу (ховати інакше було не можна) із-за дуже великої дози радіації, яку випромінювали їх тіла.
Серед ліквідаторів аварії Чорнобильської АЕС був мій брат Вишневський Микола Олександрович 1964 року народження, в 1986 році він закінчував одеський інженерно-будівельний інститут, до захисту диплома залишалось зовсім мало часу, але в травні того року він разом з іншими студентами відправився на ліквідацію аварії. Майже два місяці вони будували дорогу для проїзду важкої техніки, але через невеликий проміжок часу та дорога була закрита для проїзду по причині дуже високої радіації в тій місцевості.
Брат не любив згадувати і розповідати про події, які там відбувалися. Він часто дивився на блакитне небо і згадував, що там небо бувало різнокольоровим тільки кольори були такі, яких в природі не існує. Згадував як після дощу зелене листя ставало чорним и падало на землю, згадував як весь час сильно боліла голова і відчувався присмак сталі. Радіація безжально відбирала здоров’я та життя ліквідаторів, адже вони майже всі повернулися опромінені.
Микола мені розповідав, що кожного року 26 квітня вони випускники ОІБІ 1986 року ліквідатори, зустрічалися біля свого інституту, але з кожним роком на зустріч приходило все менше і менше…опромінювання нікому із них не дало шансу на довге и щасливе життя.
Мій брат помер 8 квітня 2011року внаслідок дуже важкої хвороби, він не дожив декілька тижнів до 25 річниці Чорнобильської аварії. Йому було 47 років.
Минуло 35 років, але в Чорнобильську зону відчуження життя так и не повернулося. И зараз туди приїздлять тільки туристи на екскурсію. І мабуть мало хто замислюється, що зоною відчуження могла стати вся наша планета… Історія зони відчуження продовжується і зараз. Повний розпад останнього радіоактивного елемента на забруднених територіях (плутонію 239) до стану природного матеріалу відбудеться в 26486 році (через 24500 років після аварії).
Тож прочитавши цю статтю згадайте тих, хто 35 років по тому залишив для нас найцінніший скарб – це блакитне небо, зелену траву і чисте повітря. Згадайте тих, хто переміг екологічну катастрофу і зберіг право на життя наступних поколінь.
Ірина Крицька
АЛЬТЕРНАТИВА.ОРГ
Останні коментарі