АНАТОЛІЙ КОВАЛЬЧУК: ДО 33-Ї РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Кількість переглядів 610

Небачені за масштабами  процеси (зовнішньо-політичні, соціально-економічні,  ідеологічно-інформаційні, національно-визвольні, військово-безпекові, духовно-культурні), що розгорталися   в колишньому СРСР наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років,  зруйнували   його імперський фундамент. І ввімкнули  незворотний механізм стрімкої  дезінтеграції  шовіністично – агресивної  «імперія зла» (рабства, бідності, терору, брехні  і страху). Величезної за територією,  мілітаризованої, але, як виявилося, дуже слабкої  за сукупністю внутрішньо- єднальних  чинників—владно-адміністративних, матеріальних і духовних.

За назвою, народної, добровільно-союзної, миролюбної. Насправді–однопартійно-тоталітарної, диктаторської,  бюрократичної, жандармської, антигуманної,  загарбницької і  грабіжницької.

За сприятливих політичних  умов, що склалися для України після провалу протигорбачовського  заколоту (ГКЧП),    Верховна Рада УРСР 24 серпня 1991 р. ухвалення доленосний документ–Акт проголошення  державної незалежності нашої Батьківщини.  Ця історична подія стала апофеозом, політичною кульмінацією мирної національно-визвольної революції, що розгорнулася  у  другій половині 1980-х.  Її рушійною силою стали пробуджені до активних дій  патріоти—люди з чіткою державницькою позицією,  рішучі,  мужні і мудрі.

Завдяки авторитету, розуму,  організаторським  зусиллям і творчій  енергії тисяч політичних   активістів   уже наприкінці 1989 року в Україні діяли масові непідконтрольні комуністичній владі  громадсько-політичні  формування. Найбільш авторитетним був  Народний Рух за перебудову. В його  лавах добровільно   об’єдналися  небайдужі   люди,  цвіт української нації,  представники всіх вікових і соціальних  груп населення.

Важливою суспільною подією весни 1990 року стали вибори до рад усіх рівнів. Вперше за понад 70 років вони відбувалися за демократичним виборчим законом, у кожному окрузі за один депутатський мандат реально змагалося декілька кандидатів. Понад сотня активістів   демократичних організацій  стали депутатами  Верховної  Ради України.  Вперше в нашій  історії у ВР діяли провладна  й опозиційна фракції. Для координації  дій і вмілого протистояння комуністичній  депутатській більшості демократи   створили  в парламенті Народну раду чисельністю близько 120 осіб.  У  законодавчій діяльності  вона  спиралася на активну підтримку народу.

За наполяганням Народної ради в липні 1990 р. Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, а ще через рік — заявила про відмову України брати участь у підписанні договору про створення «оновленого союзу радянських республік». Імперіалістична Москва  усвідомлювала: без участі України жодного союзу «склепати» не вдасться. Рішення Києва стало болючим ударом по її великодержавних, імперіалістичних  амбіціях. І  спровокувало карикатурний виступ 19 серпня 1991 року групи недолугих  авантюристів-реваншистів,  відомий як  антидержавний заколот ГКЧП. Провал путчу     прискорив процес розвалу московської імперії зла.   Через 5 днів, 24 серпня 1991 року Верховна Рада  конституційною більшістю голосів ухвалила Акт проголошення незалежності України.

Велика  кількість депутатів проголосувала за історичної ваги документ свідомо, з  державницьких, патріотичних   переконань. Але було й чимало таких, передусім серед представників комуністичної «групи 239», які зробили це вимушено. Оскільки перебували під потужним психологічним тиском найбільш активних  представників українського народу. Майже  півтори сотні  нардепів  (декотрі потів зізнавалися в цьому)  натиснули на кнопку «за» від страху перед народним   гнівом. Понад 100 тис. патріотів, рішуче налаштованих на перемогу провідної національної ідеї,  в основі якої стояла суверенна  українська Держава, добровільно  прибули  того дня до будинку ВР. Були серед них представники всіх областей  і районів України. Це видно було з їхніх плакатів і транспарантів.

За перебігом подій у парламенті ми стежили з гучномовців, виставлених на майданчику перед будинком Ради. Були гранично зосереджені, розумово й емоційно налаштовані адекватно  реагувати на всі можливі  варіанти  розвитку ситуації в сесійній залі. Усвідомлювали: настає дуже відповідальний момент  новітньої  історії Батьківщини. Усвідомлювали: велика, значуща подія змінить  не тільки міжнародно-правовий статус України, але й  життя кожного з нас.

Знали: результат голосування ВР залежатиме не тільки від позицій і  переконань  окремих депутатів, але й від  нашої колективної налаштованості на політико-організаційну та емоційну підтримку Народної ради.  Отже на перемогу української справи.

Були переконані: внаслідок позитивного  голосування за державність  Україна  позбудеться політично залежності від московії, назавжди вийде з- під її ідеологічного й  економічного впливів. І розпочне рух до європейських політичних, оборонних  та економічних структур.

Мали впевненість: піднесений емоційний настрій величезної   кількості людей, об’єднаних  світлою,   святою метою,  стан тривожного очікування, наша вулканічна енергія  передаються депутатам. Усвідомлюючи важливість та унікальність  тогочасної політичної ситуації, ми  домовилися між собою, навіть  поклялися — не розходитися доти, поки  Акт не буде ухвалено. Оскільки  глибинним національним інстинктом  відчували: саме сьогодні настав вирішальний момент  для  проголошення державності  Батьківщини.  Зробити це завтра  буде вже неможливо.

Знали: на нас з надією дивиться патріотична  Україна і весь демократичний світ. Відчували: нас духовно підтримують і зичать великої, тріумфальної  перемоги над темним злом  світочі української ідеї-видатні діячі національної історії всіх часів.

 Ми-як найбільш політично активні представники українського народу-  усвідомлювали  обов’язок перед  нацією–не допустити провального голосування ВР. Адже для того ми й зібралися біля найвищого представницького і єдиного законодавчого органу України. Задля участі в переможній для  України акції багато  людей  приїхали з найвіддаленіших від Києва міст і сіл. Тому не уявляли, як можемо повертатися додому «впорожні», без сподіваної  перемоги.

Негативний результат голосування став би  ганебною  поразкою наших  зусиль у безкомпромісному  визвольному  змаганні  проти імперії зла. Навіть крахом  нашої багаторічної боротьби. Тому всі налаштувалися  на перемогу. І ми, слова Богу й нашим представникам у законодавчому органі,   її здобули!      На щастя, мирно і цим продемонстрували світові, що є цивілізованою  європейською нацією. Хоча (тоді про це ходили чутки!)  розглядалися  й силові  варіанти впливу на ворогів України, включно зі штурмом ВР,  захопленням і покаранням зрадників і запроданців. Але такі дії (емоційні, а не раціональні) вже нікому нічим не змогли б тоді допомогти.  

Ніколи не забуду могутньої хвилі  емоційного  піднесення, яка  охопило всіх присутніх на майдані коло Ради  після оголошення результатів голосування за Акт. Залежно від темпераменту, українці  по-різному виявляли свої почуття: урочистим співом Національного Гімну, радісним плачем, щирою молитвою, декламуванням Шевченкових поезій, братерськими обіймами. Здавалося, тієї миті в  цілому світі не було  людей, щасливіших за нас.  Адже саме ми стали свідками рідкісної історичної події—народження Вільної України,   Держави, вимріяної сотнями поколінь героїв-борців за її волю. 

Отож, головною дійовою особою  національно-демократичної революції періоду 1989-1991 років, у результаті котрої Україна здобула незалежність, став великий і могутній  український народ, а не політики. Бо народ  політиків  обрав, надав владні повноваження і вимагав від них патріотичних рішень. Понад три сотні депутатів Верховної Ради були 33 роки тому лишень виразниками могутнього  державницького прагнення нашого народу. І виконавцями нашої непохитної національної волі.

Проголосувавши за політичне,  економічне і духовно-культурне відокремлення  від Московії,  політики продемонстрували світові: український народ  на віки-вічні свідомо  вибрав свою історичну долю. І гучно   заявив усій спільноті вільних народів про рішучий намір збудувати свою суверенну, демократичну, соціальну,  правову й  миролюбну національну державу в кордонах тодішньої УРСР.

Ми, учасники  знаменних подій, які призвели до відновлення державності України,  дякуємо Богові й долі за те, що жили в той вікопомний час.  Пишаємося тим, що зробили свій внесок у святу справу визволення Батьківщини з-під багаторічного важкого московського ярма. 

Шкода, що із трьох корінних завдань національно-демократичної революції вдалося розв’язати лишень одне –вибороти державність України. Питання влади і власності  не були тоді розв’язані в інтересах українського народу!  Нерозв’язаними залишаються вони ще й досі. Незважаючи на дві наступні революційні хвилі–Помаранчевий майдан 2004 року  і Євромайдан 2014 року. Незавершена вчасно революція  призводить до неменш сумних  наслідків, ніж недолікована хвороба! Через незавершеність народної революції Україну спіткали низка невдач і великих бід у державному будівництві. Перелік усіх лих, яких наша держава  могла уникнути, якби влада завжди діяла в інтересах Українського  народу,  зайняв би багато місця.

Можемо сміливо сказати: курс на проведення докорінних реформ    посприяв  би швидкому  набуттю членства нашої держави в ЄС і НАТО. Отже Україна була б нині  не менш успішною і заможною,  ніж Польща і Чехія. Але в тодішніх керівників держави  не вистачило для цього ні розуму, ні совісті, ні волі. Через відсутність державотворчих якостей, стратегічного мислення, доброї  освіти і відваги, вони значною мірою не усвідомлювали  національних  інтересів України. А декотрі їх цинічно  ігнорували або на шкалі державних пріоритетів не ставили  на перше місце.

Маємо впевненість: великий український народ  переможно  завершить святу справу порятунку Батьківщини й остаточного  визволення її від усіх ворогів. Не тільки  зовнішніх, але і  внутрішніх. І твердою рукою  рішуче наведе лад у державі.

 Ми, учасники національно-визвольних змагань,  безпосередні  борці  за відновлення державності України,  разом із ветеранами  оборонної, праведної  і переможної війни проти  московського агресора, здолавши лютого  ворога,  побудуємо величну Українську державу—суверенну, народну, могутню, заможну і справедливу!  Виконаємо священні  Заповіти  великих попередників і доведемо,  що «ми –козацького роду», тому «встане Україна і розвіє тьму неволі»! Слава Україні!

Анатолій КОВАЛЬЧУК,
учасник боротьби за незалежність України,
кавалер ордена «За мужність» Ш ст.