Репортаж Марії Романенко
10 серпня 2026 року я, журналістка та громадська діячка Марія Романенко, разом із громадською діячкою та зоозахисницею Лілією Кулицею і біологом, колишнім директором Одеського акватераріуму Володимиром Самойчуком відвідала акватераріум Одеського зоопарку.
Ми їхали туди з розумінням, що це старий об’єкт, який потребує оновлення. Але того, що побачили всередині, відверто не очікували.
За дверима, куди щодня заходять відвідувачі, — будівля з очевидними слідами тривалої експлуатації, запахом сирості та плісняви, старими стелями й підлогою. Під час огляду ми також помітили тарганів.
Але найбільше занепокоєння викликали не стіни й не ремонт. Наприкінці маршруту ми побачили вольєр, у якому разом утримувалися ігуани, черепахи, білий їжак та крилани. Один із криланів мав серйозну проблему з оком — воно фактично звисало з очної ділянки.
Ми одразу повідомили про це представницю адміністрації.
Саме з цього моменту звичайний огляд акватераріуму перетворився для нас на спробу зрозуміти: як сьогодні організовані догляд за тваринами, ветеринарний контроль і взагалі робота цього об’єкта?
Місце, якому майже 40 років
Одеський акватераріум відкрили у 1987 році. Його створювали як спеціалізовану експозицію, де відвідувачі могли побачити риб, земноводних і плазунів.
У 2009 році акватераріум після ремонту знову відкрили для відвідувачів. Тоді повідомлялося про оновлення експозиції, нові акваріуми, поповнення колекції та створення коралового рифу.
Відтоді минуло 17 років.
Самій будівлі — майже 40.
За цей час змінилися технології, вимоги до утримання диких тварин і саме розуміння того, яким має бути сучасний зоопарк.
Тому сьогодні питання не лише в тому, чи є в акватераріумі риби, черепахи або рептилії.
Питання в тому, в яких умовах вони живуть.

Перше враження — занедбаність
На вході до акватераріуму працюють каса та охорона. Перед оглядом ми поспілкувалися із завідувачем акватераріуму, після чого почали проходити експозиції.
Спочатку ми просто дивилися на тварин.
Риби, черепахи, рептилії — те, заради чого сюди приходять відвідувачі.
Але поступово увага переключилася на саме приміщення.
Старі стелі, зношена підлога, сліди тривалої експлуатації. У повітрі відчувався запах сирості та плісняви. У різних частинах акватераріуму ми бачили тарганів.
З боку це може здатися просто старою будівлею, яка давно потребує ремонту.
Але коли йдеться про приміщення, де постійно утримуються живі тварини, стан будівлі — це вже не лише питання зовнішнього вигляду.
Це питання вентиляції, вологості, температурного режиму, санітарного стану та безпеки.
І саме тому нам стало цікаво: коли востаннє акватераріум проходив комплексне оновлення і скільки коштів за останні роки було спрямовано саме на нього?

Вольєр, який став головною проблемою нашого візиту
Найбільше нас вразила експозиція наприкінці маршруту.
В одному вольєрі перебували ігуани, черепахи, білий їжак та крилани.
Простір виглядав дуже тісним для такої кількості тварин.
Крилани знаходилися на сітці зверху. Унизу перебували інші мешканці вольєра.
Під час нашого перебування ми бачили, як крилани випорожнювалися вниз, безпосередньо на територію та тварин які там знаходилися.
Сам вольєр мав занедбаний вигляд. Їжа — зокрема листя салату — була розкладена просто в ньому, серед сіна та. На сіні ми також помітили плями, які могли бути слідами сечі та фекалій.
Ми не проводили ветеринарної чи санітарної експертизи, тому не беремося стверджувати, які саме норми тут порушені.
Але навіть візуального огляду було достатньо, щоб виникло питання:
чи відповідають такі умови потребам усіх тварин, які перебувають у цьому вольєрі?

Крилан із оком, яке фактично звисало
Найбільш тривожним моментом став стан одного з криланів.
У тварини було серйозно пошкоджене око. Воно фактично звисало з очної ділянки.
Для нас це виглядало як ситуація, яка потребує невідкладної уваги ветеринарного лікаря.
Лілія Кулиця та Володимир Самойчук одразу звернулися до Оксани Термовсєсянць і повідомили про тварину.
Нам пояснили, що ветеринарний лікар у цей момент перебуває біля тигриці. За інформацією, яку ми отримали від представників зоопарку, тварина має ниркову недостатність.
Ми вирішили самостійно знайти ветеринара.
Спочатку пішли до ветеринарного приміщення зоопарку.
Воно було зачинене.
Потім вирушили до вольєра тигриці.
Ветеринара там також не було.
Ми повторно зв’язалися з Оксаною Термовсєсянць. Вона повідомила, що ветеринар уже був в акватераріумі, оглянув експозицію, але крилана з проблемним оком не помітив.
Ми не можемо незалежно підтвердити, як саме проходив цей огляд.
Однак ця ситуація залишає принципове питання:
як тварина з настільки помітною проблемою зі здоров’ям могла залишитися поза увагою під час ветеринарного огляду?

Проблема не лише в одному крилані
Було б неправильно звести всю історію акватераріуму до одного хворого чи травмованого крилана.
Саме тому під час візиту ми звернули увагу не лише на тварин, а й на умови, у яких вони утримуються.
Бо якщо будівля роками потребує оновлення, якщо в приміщенні є ознаки сирості, якщо в експозиціях виникають питання до чистоти, а ветеринарна допомога не завжди очевидна для стороннього спостерігача — це вже питання системи.
І тут важливо зрозуміти, хто відповідає за цю систему і як вона працює.

Скільки грошей отримує зоопарк і скільки з них доходить до акватераріуму?
Ще одне питання, яке ми хочемо поставити, стосується фінансування.
За даними відкритих джерел, обсяги закупівель Одеського зоопарку за останні роки вимірюються десятками мільйонів гривень.
Але ці цифри не можна автоматично називати коштами, витраченими на акватераріум.
Тому нам потрібна конкретика.
Скільки коштів у 2023, 2024 та 2025 роках було спрямовано безпосередньо на акватераріум?
- Скільки витратили на ремонт?
- Скільки — на обладнання?
- Скільки — на утримання тварин?
- Скільки — на ветеринарну допомогу?
І головне — який результат цих витрат сьогодні може побачити відвідувач?
Адже якщо кошти на об’єкт виділялися, але його стан залишається таким, який ми побачили 10 серпня, виникає цілком логічне питання про ефективність цих витрат.

Перевірки та порушення
Одеський зоопарк уже опинявся в центрі уваги контролюючих органів через умови утримання тварин.
Зокрема, у 2025 році Державна екологічна інспекція проводила позапланову перевірку після звернень зоозахисників.
За результатами перевірки були зафіксовані порушення та виданий припис щодо їх усунення.
У матеріалах перевірки йшлося, зокрема, про невідповідність площі окремих вольєрів встановленим вимогам.
Це важлива обставина, але її не варто змішувати з нашими спостереженнями в акватераріумі.
Перевірка 2025 року — окремий документований епізод.
Наш візит 10 серпня — власне журналістське спостереження.
І саме поєднання цих двох речей дає підстави ставити більше запитань.

Ремонт — не завжди означає модернізацію
Одеський зоопарк не можна назвати установою, в якій взагалі нічого не робиться.
Окремі об’єкти ремонтуються, обговорюються масштабні проєкти реконструкції.
Але проблема акватераріуму полягає в іншому.
Сучасний зоопарк — це не просто відремонтовані стіни.
Якщо змінювати акватераріум, потрібно говорити про комплексну модернізацію: вентиляцію, освітлення, температурний та вологісний режими, системи очищення води, площу вольєрів, можливість роздільного утримання різних видів, ветеринарну інфраструктуру та постійний контроль санітарного стану.
Інакше косметичний ремонт лише відкладе проблему.
Зоозахисники та адміністрація не мають бути по різні боки
Лілія Кулиця, яка була разом із нами під час візиту, вважає, що реакція на подібні ситуації має бути максимально швидкою.
Її позиція проста: якщо зоозахисники або активісти помічають проблему зі здоров’ям тварини, це має бути приводом для перевірки та допомоги, а не для конфлікту.
Із цим важко не погодитися.
Журналісти, громадські активісти та зоозахисники не можуть замінити ветеринарів або працівників зоопарку.
Але вони можуть звернути увагу на проблему.
Так само адміністрація зоопарку має право пояснити ситуацію, надати документи, показати результати ветеринарного огляду або довести, що проблема вже вирішується.
Саме так і працює нормальний суспільний контроль.

Що далі?
Закривати акватераріум ми не пропонуємо.
Навпаки — хочеться, щоб він залишився в Одесі.
Але залишатися в тому стані, в якому ми його побачили, він, на нашу думку, не повинен.
Об’єкту майже 40 років. Він має історію, колекцію та потенціал.
Але історія не може бути виправданням для занедбаності.
Якщо місто продовжує фінансувати зоопарк, суспільство має право знати, на що саме витрачаються ці кошти.
Якщо в установі працює ветеринарна служба, відвідувачі мають бути впевнені, що проблеми зі здоров’ям тварин виявляються та лікуються вчасно.
Якщо вольєри відповідають вимогам — адміністрація може це довести.
Якщо не відповідають — їх потрібно модернізувати.
І якщо зоозахисники звертають увагу на проблему, найкращою відповіддю має бути не конфронтація, а спільний пошук рішення.
Акватераріум потребує змін
Після цього візиту у мене залишилося не бажання закрити акватераріум.
Навпаки.
Хотілося б побачити його іншим.
Сучасним, доглянутим і безпечним для тварин.
Хотілося б, щоб через кілька років ми могли прийти сюди знову й побачити, що приміщення повністю змінилося, вольєри відповідають потребам тварин, ветеринарна допомога працює системно, а інформація про фінансування доступна громадськості.
10 серпня ми побачили те, чого точно не очікували побачити.
І тепер, на мою думку, головне — не сперечатися про те, хто винен, а отримати відповіді на прості запитання:
коли востаннє капітально ремонтували акватераріум, скільки коштів на нього витрачено, чи відповідають його вольєри сучасним вимогам і як організований ветеринарний контроль за тваринами?
Бо за кожним із цих запитань — живі істоти.
І саме вони не можуть самі сказати, що їм боляче, тісно або погано.
Тому говорити про це маємо ми.








Стратити цього Блякова і всіх хто його підтримує
Можу підкати його адресу, якщо надумаєте його стратити
Чубатюки, варшенідзе, нахіба нам ваш Біляков. Ви нам про себе таких стерильних повідайте
бачу варшанідзе видаляє всі неугодні коментарі,не хоче безплатно робити дєрьморепортажик про свою родину. То може хтось знає, може просвіти суспільство звідки переїхали ці чурки, чому саме тут коріння пускають,хто його жіночка,де працює, якщо працює десь,то чому ніколи не було звідти репортажиків,там всі чесні? є донька вона ще случайно не блохер?)))) за мурадіка патріота знаємо,чи мама уже там, соплі підбирає синкові? а Назар хто,тоже син? теж патріот? і взагалі,як воно стало продажним провокатором журналістом?