А. Ковальчук: ДО ДНЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Кількість переглядів 720

28 липня 2023 року вдруге в історії відзначимо День Української Державності. Торік і нині, обидва рази – в умовах оборонної війни, яку ведемо проти кацапського агресора з метою визволення окупованих ворогом територій, отже захисту і збереження нашої Української національної держави.

Нове державне свято запроваджене указом президента 24 серпня 2021 року, в день святкування 30-річчя відновлення Незалежності України. Найголовніша мета політико-правового акту глави нашої держави – зафіксувати юридично й назавжди міцно закріпити в суспільній свідомості нації, у всіх громадян важливі, фундаментальні історичні й політичні факти.

Передусім те, що Українська держава, яку ми вибороли й мирно відновили три десятиріччя тому (а нині збройно обороняємо від лютого кремлівського ворога), має давню історію. Що утворилася вона не випадково (не через помилки чи недогляд московсько-більшовицьких правителів, як цинічно брешуть кремлівські невігласи й вороги). Утворення самостійної України—явище закономірне. Її проголошення–наслідок практичної реалізації Українським народом свого невід’ємного божественного права на державно-політичне самовизначення. А відновлення в серпні 1991 року відбулося завдяки політичній волі, моральним та інтелектуальним зусиллям нашого народу. Постання наприкінці 20 ст. в центрі Європи незалежної України–закономірний наслідок боротьби за волю Батьківщини, що тривала в різних формах упродовж багатьох століть. А також відновлення і продовження в нових історичних умовах тисячолітнього процесу національного державотворення.

Отже наша Україна як суверенна держава в кордонах, визнаних міжнародним співтовариством (майже 190 країнами світу й ООН) – законна політична й духовно-ідеологічна спадкоємниця всіх попередніх державних утворень. Тих, що були сформовані нашими предками й функціонували на українських етнографічних теренах, починаючи з ІХ ст. А також тих, що існували на наших землях у давніші часи–від заснування Києва і створення протодержавно-племінних об’єднань слов’янських племен – полян, волинян, деревлян, галичан, уличів, тиверців і сіверян. Як справжні і єдині історичні й генетичні спадкоємці давніх русичів–славних прадідів великих, ми в нових історичних умовах–надзвичайно складних і важких– продовжуємо нині безперервний, майже півторатисячолітній процес українського державотворення. Позначений, на жаль, не тільки успіхами і злетами, але й прикрими помилками, невдачами й навіть падіннями.

Мирну внутрішню державотворчу діяльність Українського народу завжди ускладнювали, іноді переривали зовнішні чинники. Передусім, заздрісні, загребущі сусіди. Нині – це агресивні, осатанілі московити-кацапи, що зазіхають на нашу благодатну і квітучу землю. Підло- злочинно напавши на Україну, виродки-недолюдки намагалися збройним шляхом швидко, упродовж декількох днів чи тижнів знищити нашу державу й навіки поневолити її народ. Але, отримавши гідну відсіч з боку ЗСУ, змінили тактичні плани. Усвідомивши неспроможність швидко перемогти Україну, вирішили відірвати від неї Крим і землі, що прилягають до Чорного та Азовського морів. Нині злочинно чинять лютий ракетний обстріл міст і промислових об’єктів нашої держави. Руйнують житлові будинки, морські порти, театри, церкви. Грабують і вбивають населення на окупованих територіях, викрадають, силоміць вивозять до кацапії українських дітей.

Важливо, що указ президента прив’язує День Української Державності до Дня хрещення Руси-України. Хрещення нашої Батьківщини, що відбулося 988 року з ініціативи князя Київського Володимира Великого, ми відзначаємо наприкінці липня впродовж декількох десятирічь. Справедливо вважаючи цю історичну подію епохальною. Оскільки вона мала для Руси-України колосальне значення–цивілізаційне, політико-правове й духовно-культурне. Сприяла її господарському розвитку, встановленню дипломатичних, економічних і культурних зв’язків з передовими країнами Європи, які раніше за нас прийняли християнство. Не погоджуватися з цими фактами можуть тільки дуже обмежені особи.

Указ президента констатує безперервність та історичну тяглість національного державотворення, зазначаючи, що прямими політичними спадкоємцями Київської Руси стали Галицько-Волинське князівство, Українська козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава, Карпатська Україна й сучасна Україна.

Цього святкового дня ми вшануємо пам’ять і засвідчимо повагу до подвижницької праці світочів української культури й науки ХІХ ст., когорти відомих громадсько-політичних діячів. Передусім – Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Івана Франка, Павла Чубинського, Лесі Українки, Михайла Грушевського. Адже ці високоосвічені українці невтомною, титанічною діяльністю заклали ідеологічний, духовний, науковий і політично-правовий фундамент сучасної, модерної Української Держави.

З нагоди свята згадуємо всіх славетних представників української духовної і політичної еліти, які пробуджували національну свідомість і підтримували державницькі прагнення українського народу. Також вшануємо всіх борців за волю рідного народу і незалежність України у ХХ ст. Передусім тих, хто боровся за державність Батьківщини у складі формувань, зазначених у Законі України від 9 квітня 2015 року № 314-VIII «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».

Вшануємо найвідоміших, нескорених і хоробрих наших сучасників, які стали совістю нації – Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола й Василя Стуса. Пом’янемо цього дня всіх героїчних звитяжців нинішньої оборонної війни українського народу проти московської імперії зла. Згадаємо нещодавно померлого Василя Овсієнка, українського філолога, дисидента, політв’язня комуністичного окупаційного режиму, відомого громадського діяча.

Ми, українці, пишаємося тим, що Русь—могутня, велика середньовічна країна з центром у Києві – була державою саме нашого народу, а видатний державотворець, Київський князь Володимир – проголошений Великим, святим і рівноапостольним – був нашим за народженням, духом і ментальністю. Він охрестив у Дніпрових водах біля Києва – столиці держави Руси-України – предків саме нашого, українського народу, а не московського чи якогось іншого.

Князь Ярослав Мудрий встановив і підтримував дипломатичні зв’язки з багатьма країнами Західної Європи, видав своїх дочок за королів низки європейських держав. Отже був державником і європейцем за духом, за світоглядом. І бачив геополітичне місце держави Руси в Європі.

Князь Галицько-Волинський Данило, отримавши королівську корону від папи Римського, також почував себе європейцем. Саме він ініціював створення коаліції європейських держав з метою розбити і вигнати з Руси-України монгольських агресорів. Через те, що його намір не був реалізований, монголи породили, пригріли і вигодували прокляту московію. Саме вона стала духовною і політичною спадкоємницею деспотичної Орди.

Князь Костянтин Острозький– великий державник, воїн і будівничий, обіймаючи багато років посаду гетьмана Великого князівства Литовського (у складі ВКЛ перебувала більшість українських земель) захищав державу від ворожих нападів. Про тріумфальну перемогу очоленого ним війська над московськими загарбниками у вересні 1509 р. біля м. Орша, знала вся Європа. І радісно вітала переможця. У числі державників маємо згадати гетьманів П. Конашавича-Сагайдачного, Б. Хмельницького, І Виговського, І Мазепу, П. Орлика.

Дикі московити, що підло вкрали давню самоназву нашого народу й нашої держави (за указом «скаженого» царя Петра І стали називати відсталу свою країну, відому в Європі як московія чи татарія, «російська імперія»). Вони частково «запозичили» нашу мову (при цьому, за висловом відомого мовознавця, жахливо її «ісковєркалі»). Затято намагаються ще й привласнити нашу історію і видатних її діячів (у тому числі вище згаданих князів Володимира і Ярослава). А нині ці чужі українцям-русичам за всіма критеріями спорідненості загарбники –генетичної, культурної і ментальної– ще й силкуються загарбати нашу територію. Цього не повинні допустити ні Україна, ні світ. Для ослаблення московії і посилення могутності Європи Україна має стати членом НАТО і ЄС.

Московити тривалий час наполегливо набивалися до нас у родичі, навіть поширювали псевдонаукові теорії про те, що ми з ними – один народ. Хоча насправді ці нащадки людожерів ніякі нам не брати, навіть не троюрідні. Вони – підлі й цинічні самозванці ошуканці і брехуни. Справжні найближчі родичі московітів –мордвини, марійці, чудь, карели, перм’яки, комі, чуваші, башкири та інші північні і східні їхні сусіди. Самі ж вони–нащадки диких племен угро-фінського походження (меря, весь, мурома, чудь), що були в ХІ ст. підкорені вихідцям з Руси-України, охрещені і впродовж декількох століть були ослов’янені мовно. Духовно залишаються дикими ординцями, загарбниками і руйнівниками.

Було б справедливо називати їх нині москалями й кацапами, а їхню країну московщиною чи кацапією. Саме такі вислови застосовували у творах і в листуванні Т. Шевченко та його побратими, а також М. Гоголь. Саме так споконвіку називають сусідні північно-східні території і їхніх мешканців українці Київщини, Чернігівщини і Сумщини.

У «подяку» за те, що в попередні століття ми декілька разів намагалися приносили диким кацапам культуру, освіту, науку, християнство, московитська свинота продемонструвала свою підлу, бидлячу духовну природу: злочинно пішла на нас (за їхніми словам «рідних братів») війною—тотальною, великомасштабною, людиновбивчою і руйнівною. Нинішня війна, за словами І. Франка, це бій чоловіцтва зі звірством. Звірство має бути подолане і назавжди знищене. Віримо, що чоловіцтво, людяність, цивілізованість переможуть і на віки-вічні приборкають злочинного агресора. Вирвуть у московитського змія отруйне жало.

Бог, історична правда й демократичний світ нині на боці України, яка представляє і захищає в оборонній війні людськість і людяність, добро і справедливість. Небезпідставно віримо в перемогу України, побиття й викинення підлого, смердячого московитського ворога-звіра з нашої священної, квітучої землі. Сподіваємося, наступного року День Української Державності відзначимо в умовах миру і відбудови нашої держави.

АНАТОЛІЙ КОВАЛЬЧУК