77 РОКІВ З ДНЯ ВИЗВОЛЕННЯ ОВІДІОПОЛЯ ВІД РУМУНО-НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ.

Кількість переглядів 1427

Цього року ми відзначаємо знакову дату – 77 років з дня визволення Овідіополя від румуно-німецької окупації. В ці весняні дні згадуємо тих, хто здобув перемогу у кривавих боях з фашизмом…

1941 року усі чоловіки призовного віку були мобілізовані до лав Червоної армії. У самому Овідіополі сформували винищувальний батальйон – 450 бійців, у тому числі 80 жінок. Батальйон мав на озброєнні гвинтівки й автомати, але їх вистачало лише на третину бійців. Під час евакуації з Ізмаїльської області батальйон допомагав вивозити людей та устаткування, переправляв через Дністер зброю, зерно та інше продовольство. Ополченці брали участь у знешкодженні ворожої агентури. На початку вересня на території Овідіопольського району затримали 400 фашистських розвідників та агентів.

15 вересня 1941 року о 8-й ранку до Овідіополя ввійшли румунські й німецькі частини, а напередодні рештки винищувального батальйону полишили містечко, щоб влитися до складу 25-ї Чапаєвської дивізії та відійти на нові рубежі оборони.

В перший день окупації фашистські загарбники розстріляли багато мирних жителів Овідіополя. Але люди не збиралися терпіти свавілля румунської окупації і як могли чинили опір. Місцевий житель Андрій Іванович Могарський зробив спробу створити партизанський загін. Базу для нього заздалегідь підготували в каменоломній, але невдовзі А.І. Могарського знищили в тій самій схованці. Пізніше тут діяла антифашистська група з 12-ти мешканців Овідіополя та Олександрівки. Вони створили в старій штольні склад зброї, куди проклали кабель, щоб за допомогою старого радіоприймача слухати радянські радіопрограми. Робилися спроби встановити зв’язок з одеським підпіллям. Невдовзі групу видав провокатор. 1943 року, після катувань румунською сигуранцою, всіх підпільників розстріляли. У центрі Овідіополя на обеліску викарбували їхні імена: В.В.Боднер, М.С.Вербицький, К.В.Григоренко, Ф.П.Гуляницька, В.А.Коваленко, А.А.Коваленко, В.П.Ленкар, П.І.Марченко, В.Б.Нікітський, Н.С.Нікітський та В.В.Симаков.

Для звільнення нашого краю 9 квітня 1944 року на Овідіополь і Кароліно-Бугаз було направлено 10-ту гвардійську кубанську козачу дивізію полковника С.А. Шевчука, яка повинна була захопити переправи через лиман. До них невпинно рухались ворожі війська, відступаючи з оточеної Одеси. Героїчно бився в Овідіополі ескадрон лейтенанта Я. Чаплигіна 40-го полку. Загін першим увірвався до містечка і до кінця бою вів за собою інших бійців.

Однак, увечері того ж дня дивізія залишила Овідіополь і за наказом генерал-майора С.І. Горшкова рушила до річки Барабой для використання її як найбільш вигідного рубежу в стримуванні противника, який рухався до Дністровського лиману. Але кубанські полки не встигли ще зайняти оборону і окопатися, як на них лавиною накотилися переважаючі сили ворогів, у яких не було іншого шляху, крім на Дністровські переправи. Отже, протягом двох днів 10-та козацька кавалерійська дивізія втратила тільки вбитими щонайменше 5 тисяч бійців. Згодом колишній комсорг 40-го полку М.Г. Сікорський згадував: «Ні тоді, ні тепер, ніхто, на мою думку, не здатний описати трагедії нашого становища і жаху тих боїв… це було просто пекло, з якого поталанило врятуватись небагатьом…».

Остаточне визволення Овідіополя 13 квітня 1944 року здійснили частини 8-ї гвардійської армії генерала-лейтенанта В.І.Чуйкова і кінно-механізованої групи генерала-лейтенанта Плієва І.О. В районі Францфельда (Надлиманського), Овідіополя і Кароліно-Бугазу вороги зосередили свої значні сили. З півночі на них рушив 29-й гвардійський армійський корпус 8-ї армії генерала Фоканова Я.С. 10 квітня о 6-й годині ранку на виручку козакам 10-ї кубанської прийшли частини 74-ї та 82-ї стрілецьких дивізій. Вони вибили з Біляївки і Маяк німецько-румунські війська і зайняли оборону вздовж лівого берега Дністра.

Частини 27-ї стрілецької дивізії, обійшовши стороною Біляївку і Маяки, поспішали на Овідіополь. Фактично це було повторне визволення Овідіополя частинами 29-го гвардійського корпусу. Безпосередньо містечко визволяли 27-а і 82-а гвардійські стрілецькі дивізії разом із залишками 10-ї козачої кавалерійської дивізії.

А в Овідіополі в цей час панував жах. Есесівці хапали людей (в основному жінок і дітей) та гнали на переправу до Кароліно-Бугазу, щоб зробити їх живим щитом від радянської авіації. Непокірних розстрілювали на місці. Трупами людей були вкриті майже всі вулиці. Після боїв на нинішній вулиці Портовій, в траншеях, де переховувалися люди під час обстрілів, було знайдено кілька десятків розстріляних, — не тільки овідіопольців, а й мешканців інших сіл, із тих, кого гнали на переправу. Більшу частину загиблих становили жінки, діти і підлітки.

При звільнені Овідіополя його мешканці П.Г.Соручан та І.А.Квіщук вказували радянським воїнам проходи і надавали іншу допомогу, за що були розстріляні гітлерівцями.

Усього у Другій Світовій війні взяло участь 514 жителів Овідіополя, 226 з них відзначено орденами і медалями Великої Вітчизняної, 288 загинули. Серед них кавалер ордена Слави трьох ступенів сержант А.М.Матіященко. Овідіополець П.М.Вертелецький з боями пройшов Україну, Білорусь і Польщу, нагороджений трьома медалями «За відвагу». 3 лютого 1945 року в смертельному бою поблизу міста Шверіна на р. Ельбі він загинув, отримавши найвищу нагороду – звання Героя Радянського Союзу.

Колишній голова Овідіопольської селищної ради Я.М.Білоциценко – гвардії старший сержант – форсував Дніпро, визволяв Миколаїв, Херсон, Харків, Нікополь. Має за відвагу ордени і медалі. До цього почесного списку можна додати О.Каранфілова, В.С.Лазаренка, І.Г.Шилінговського,, Д.М.Зубка, О.ІМатіященка, В.В.Кудрявцева, С.Т.Ніцеля, І.М.Чечельницького, С.Д.Новодворського та багатьох інших.

Почесними громадянами Овідіополя стали: О.І.Вагін – Герой Радянського Союзу, колишній командувач 79-ї гвардійської стрілецької дивізії; Л.Т.Ладиженко – комсорг 220 полку; Н.К.Аркуш – фельдшер 91-ї стрілецької дивізії; М.С. Шейкін – командир 220-го стрілецького полку; К.І.Волошина – санінструктор, політрук другої роти Овідіопольського винищувального батальйону, боєць 25-ї Чапаєвської дивізії, в’язень концтабору Равенсбрюк; В.С.Глєбов – командир 27-ї гвардійської стрілецької дивізії, Герой Радянського Союзу; Є.О.Павликовська – санінструктор, розвідниця Овідіопольського винищувального батальйону, потім 31 стрілецького полку Чапаєвської дивізії; І.Ф.Берсеньєв – начальник штабу 39-ї стрілецької дивізії; О.З.Софонов – сержант 27-ї дивізії, кавалер усіх ступенів ордена Слави; С.М.Титов – командир 76-го гвардійського стрілецького полку; В.Р.Горохов – комсорг 82-ї гвардійської стрілецької дивізії; К.М.Албегов – начальник штабу 27-ї гвардійської дивізії; Є.Ю.Сергатий – старший лейтенант, штурман 860-го авіаполку.

Вічна пам’ять і вічна слава всім полеглим в роки Другої Світової війни…

За матеріалами книг І.Сапожникова, В.Левчука, С.Аргатюка «Край Овідія» та «Минувшина багряних степів». Інформацію надала директор Овідіопольського історико-краєзнавчого музею Л.ХАДЖИ